Історія мистецтва звикла говорити мовою стилів і великих імен, залишаючи в тіні тих, чия творчість існувала поза інституційним визнанням. Сьогодні ми дедалі уважніше придивляємося до мистецтва, що розвивається поза академічною системою, і саме тут стають помітними голоси, які раніше сприймалися як другорядні. Творчість Ірини Вишневської постає в цьому контексті як самостійна художня мова. Природним середовищем цієї мови є сучасний наїв, який не вибудовує складних концептуальних конструкцій і не потребує теоретичного виправдання.
«КВІТИ ЦВІТУТЬ»
Назва цієї виставки звучить просто, майже буденно. Проте за цією простотою прихований стан, який складно описати одним словом. Ми звикли помічати розквіт у моменті, коли квітка відкрита світлу. Але саме цвітіння відбувається майже непомітно. Воно потребує часу і сили.
У світовій культурі квітка століттями була образом жінки. В античній міфології вона пов’язувалася з родючістю, оновленням і циклічністю життя. У християнській традиції лілія стала знаком чистоти й материнства, а в ренесансному живописі квітка поруч із Мадонною вказувала на непорочність і святість. У поезії та мистецтві романтизму квіти часто ставали образом молодості.
Однак з часом цей образ звузився до уявлення лише про красу. На виставці Ірини Вишневської він розкривається інакше.
Однак з часом цей образ звузився до уявлення лише про красу. На виставці Ірини Вишневської він розкривається інакше.
Квітка говорить не про зовнішнє, а про життя в його повноті. Жінка прекрасна в материнстві, у здатності давати й оберігати життя. Вона сильна у хвилини випробувань, коли закриває собою дітей, коли, рятуючи їх від війни, мусить залишити дім. З роками її краса не зникає, вона переходить у мудрість, у спокій, у глибину. Цвітіння тут є життям.
Обрані художницею основи для робіт є середовищем пам’яті: старі килими, клейонка, полотно. Матеріал стає метафорою часу, багатошаровою, збереженою, насиченою. Старий килим і те, що на ньому зображено, поєднуються у спільний пласт пам’яті. Побутова річ і художній образ зростаються, утворюючи нову історію, не тільки намальовану, а прожиту. Живопис накладається на вже існуючий слід життя, і в цьому нашаруванні виникає відчуття неперервності.
(с) Анна Гудімова
Житомирський обласний краєзнавчий музей.
04.03 — 05.04
Запрошуємо побачити це цвітіння — тихе, глибоке, справжнє.
